Многое в жизни определяется умением общаться. Успехи в учебе, карьере, в личных отношениях, построены на способностях к коммуникации. Читаете ли вы доклад в аудитории, поздравление на празднике или проходите собеседование на работу, лаконичная, структурированная речь, донесет информацию до слушателей в выгодном свете. Наукой, изучающей тонкости ораторского искусства, является риторика. Она помогает придать речи ясности, конкретики, убедительности.
С зарождения в античности до наших дней, риторика как наука, понималась по-разному. Софисты-основатели определяли её как дисциплину, учащую манипулировать, доказывать точку зрения оратора, доминировать в дискуссиях.
Сегодня на первом месте гармонизирующая речь, поиск правды, побуждение к мысли. В современном понимании, риторика – это дисциплина, изучающая способы создания целесообразной, воздействующей, гармонизирующей речи. Предмет риторики – мыслеречевое действие.
Объединяя в себе философию, социологию, психолингвистику и филологию, современная риторика позволяет достигать эффективного речевого взаимодействия с любым обществом.
Предмет и задачи риторики
Предметом в риторике являются способы формирования целесообразного слова:
- устного;
- печатного;
- электронного;
- процесс преобразования мысли в речь.
Задачи риторики сводятся к её направлению. Первым направлением является логическое: убедительность, эффективность речи выступают преимущественными параметрами. Вторым представлено литературное направление: главенствующими аспектами являются пышность и красота слов. Учитывая объединение логического и литературного направления в современной риторике, в её задачи входит правильность, убедительность и целесообразность речи.
Риторика и культура речи
Культура речи – это дисциплина, изучающая нормы литературного и национального языков, а также правила целесообразного употребления языковых средств выразительности. Риторика и культура речи взаимосвязанные понятия, обеспечивающие продуктивное общение.
Частная и общая риторика
Риторика подразделяется на две категории: общая и частная. Общая риторика изучает ораторское мастерство в целом и пригодится любому человеку.
Частная риторика, опираясь на каноны и правила, изучает искусство красноречия в разных профессиональных сферах.
Общая риторика имеет разделы:
- риторический канон;
- ораторику – искусство публичного речевого выступления;
- спор – искусство аподиктической дискуссии (ведение спора ради достижения истины);
- беседу – раздел, обучающий вести частный, светский или деловой разговор;
- риторику повседневного общения, обучающую распознавать эмоциональные и речевые сигналы, посылаемые собеседником, подстраиваться под них;
- этнориторику, изучающую особенности речевого поведения разных национальностей.
Риторический канон античности состоял из пяти частей:
- Изобретение (инвенция).Формирование идеи для выступления. Поиск ответа на вопрос: Что сказать?
- Расположение (диспозиция). Составление плана текста, для достижения передачи основной мысли.
- Выражение (элокуция). Оформление речи изобразительными средствами языка, редактирование текста.
- Запоминание (меморио). Выбор оратором способа передачи информации. Заучивание, составление заметок.
- Произнесение (акцио). Выступление оратора перед аудиторией.
На пятом этапе происходит кульминация ораторской деятельности и заканчивается античный риторический канон. Ради совершенствования ораторских навыков, в современном каноне добавлен еще один пункт:
- Рефлексия. Подразумевает рассуждения автора над своим выступлением, поиск слабых формулировок и выделение удачных речевых приемов.
В риторическом каноне можно выделить три этапа:
- докоммуникативный, включающий работу над речью (изобретение, расположение, выражение, запоминание);
- коммуникативный, представляющий взаимодействие оратора с аудиторией (произнесение);
- посткоммуникативный этап, являющийся анализом выступления (рефлексия).
В основе ораторской деятельной лежит три понятия – этос, логос, пафос.
- Этос подразумевает обоснованность речи обстоятельствами, влияющими на тему выступления (место, время, продолжительность речи);
- Логос отвечает за логическую составляющую;
- Пафос включает эмоциональный и мимический окрас выступления.
Виды красноречия
Существует пять основных видов красноречия:
- Социально-политический вид – дипломатические, социально-политические, политико-экономические, парламентские, митинговые и агитаторские речи.
- Академический вид – научные лекции, сообщения, рефераты, семинары и доклады.
- Судебный вид – речи действующих лиц судебных процессов: адвокатов, обвинителей, судей.
- Богословское красноречие или духовный вид – напутствия, проповеди, торжественные речи церковной направленности.
- Социально-бытовые виды красноречия – застольные, юбилейные, праздничные или поминальные речи.
Зарождение риторики как научной дисциплины, происходит в древней Греции еще в пятом веке до нашей эры. В силу становления рабовладельческой демократии, искусство убедительного слова приобрело большой спрос в обществе. Любой представитель полиса (города) мог обучиться ораторскому мастерству у преподавателей риторики – софистов (мудрецов).
Обладая всеми навыками красноречия, софисты обучали подопечных посредством практических занятий. На жарких дискуссиях и последующих анализах выступлений, мастера слова готовили учеников к профессиям судебных защитников, обвинителей, риторов. Софисты преподавали искусство украшения слова, создание убедительных речей. Они утверждали, что искусство речи не в поиске истины, а в доказательстве правоты оратора.
Риторика понималась софистами как наука убеждения, цель которой победа над противником. Это послужило последующим негативным окрасом значения слова «софизм». Если вначале оно понималось как «умение, мастерство, мудрость», теперь же «уловка, выдумка».
Известные философы-софисты:
- Протагор (485–410 гг. до н. э.)
Считается основателем искусства дискуссии. Автор тезиса: «Человек – это мера всех вещей».
- Горгий (483–375 гг. до н. э.)
Ораторского дела мастер, первый преподаватель риторики в Афинах. Основоположник применения в риторике троп и фигур речи. Наследие: «Похвала Елене», «Защита Паламеда».
- Лисий (445–380 гг. до н. э.)
Отец искусства судебного слова. Его речи выделялись ясностью и краткостью, до наших дней их сохранилось 34, среди которых: «Речь против Эратосфена, бывшего члена коллегии Тридцати» и «Оправдательная речь по делу об убийстве Эратосфена». Эратосфен был одним из тридцати тиранов, виновных в гибели брата Лисия после захвата Афин Спартой.
- Исократ (436–338 гг. до н. э.)
Один из учеников Горгия, основатель литературной риторики. Речи его выделялись простотой, понятностью слога для всех афинян. Самыми известными изречениями являются: «Панегирик» и «Панафинейская» речь. Понимание Исократа зачем нужна риторика отражается в высказывании: «Настоящему мастеру слова следует не с пустяками возиться и не то внушать слушателям, что им бесполезно, а то, что и их избавит от бедности, и другим принесёт великие блага». Ему также принадлежит выражение: «Ученость - это сладкий плод горького корня».
Софисты превозносили искусство слова над истиной. Диалектика понималась как состязание ради победы. Поиск правды представлялся бессмысленным, потому что таковой, по мнению софистов, не существовало.
Учение Сократа заставляет взглянуть на риторику по-новому. Поиск истины и обретение добродетели становятся главными задачами. Своими диалогами, названными «сократовской иронией», философ подводил собеседника к познанию самого себя. Он учил глубокомыслию, нравственности. Трудов Сократ не писал, но работы его учеников, таких как Платон и Ксенофонт, передают изречения мыслителя. Например: «Никто не желает зла», «Добродетель – это знание».
Платон в 380-х гг. до н. э. основал Академию, в которой преподавались астрономия, философия, математика, геометрия, а также техники развивающие духовные качества человека. Его учение призывало отказаться от страстей, ради очищения разума для знаний. Наукам обучались диалектическим методом, развивался индивидуализм.
Риторический идеал Платона отражен в высказывании: «Всякая речь должна быть составлена, словно живое существо». Подразумевалась четкая структура речи, соотношение общего с частным. Особенно ценилась философом ясность речи и истинность.
Аристотель – древнегреческий мыслитель, ученик Платона. В Академии он провел 20 лет, позднее основал Ликей (по названию храма Аполлона Ликейского), в котором преподавал лично философию и риторику. Своим трактатом «Риторика» Аристотель выделил искусство слова среди прочих наук, определил принципы построения речи и способы доказательства. Именно Аристотель считается основоположником риторики как науки.
В Древнем Риме свой вклад в развитие риторики внес политик, философ и великий оратор Марк Туллий Цицерон. В труде «Брут или о знаменитых ораторах» Цицерон передал историю риторики в именах известных ораторов. Трактат «Об ораторе» формирует образ достойного ритора, объединяющего познания в истории, философии и праве. Произведение «Оратор» посвящено стилям и ритму красноречия. Марк Туллий выделял риторику среди прочих наук, называя её самой сложной. В его понимании предмет риторики таков – оратор должен владеть глубокими познаниями во всех сферах, чтобы суметь поддержать любой диалог.
Марк Фабий Квинтилиан в сочинении из 12 книг «Риторические наставления» проанализировал риторику, дополняя собственными выводами относительно всех её составляющих. Он ценил ясность слога, умение оратора пробудить эмоции в слушателях. Риторика определялась им как «наука хорошо говорить». Квинтилиан также дополнил учения риторики, указав значимость невербальной составляющей.
Развитие риторики в России
Русская риторика развивалась преимущественно на базе римской. Потребность в риторике возрастала и падала со сменой политико-общественных режимов.
Как развивалась русская риторика в веках:
- Древняя Русь (XII–XVII вв.). До XVII века на Руси не существовало термина «риторика», а также учебных пособий по ней. Однако существовали правила. Этика речи, обозначающаяся терминами: «красноречие», «благоречие» или «риторикия». Обучались искусству слова, руководствуясь богослужебными текстами, сочинениями проповедников. Например, сборником «Пчела» (XIII век).
- Первая половина XVII века. «Сказание о семи свободных мудростях»; открытие Московских школ повышенного типа; Киевская духовная Академия; 1620 год – первый учебник по риторике на русском языке; Книги «Об изобретении дел», «Об украшении».
- Конец XVII – начало и середина XVIII вв. «Риторика» Михаила Усачева; Риторики Андрея Белобоцкого; «Старообрядческая риторика»; трактаты «Поэтика», «Риторика», «Этика, или Наука об обычаях», а также ряд лекций о риторическом искусстве Феофана Прокоповича.
- XVIII век. Риторика как наука в России сформировалась трудами Михаила Васильевича Ломоносова: «Краткое руководство к риторике» (1743), «Риторика» (1748). «Риторика» Ломоносова является хрестоматией, фундаментальным трудом в развитии этой науки.
- Начало и середина XIX в. До середины девятнадцатого века, в России происходил риторический «бум». Учения слову издавались одно за другим. Выделяются работы И.С. Рижского, Н.Ф. Кошанского, А.Ф. Мерзлякова, А.И. Галича, К.П. Зеленского, М.М. Сперанского. Во второй половине столетия риторика вытесняется словесностью. В советское время преподается стилистика, лингвистика, культура слова, риторика же критикуется.
Предмет и задачи риторики в XXI веке или зачем нужна риторика сегодня
Наше время характеризуется высокими технологиями, разносторонней, доступной, неустанно развивающейся системой образования. Это век информации и сообщения. Коммуникативные способности личности, её стремление к развитию, определяют успехи во всех сферах жизни.
В первую очередь ораторское мастерство пригодится людям непроизводственных сфер деятельности – работникам СМИ, адвокатам, психологам, преподавателям, дизайнерам, продавцам и пр.
Но зачем нужна риторика слесарям, врачам, водителям? Ответ в следующем вопросе каждый найдется для себя отдельно: Какому человеку не нужно уметь мыслить и владеть своим словом?
Изучение основ ораторского мастерства, психологии, языка телодвижений будут полезны каждому, кто стремится к полной, комфортной жизни в обществе.
Риторика - это искусство разговаривать с людьми. Казалось бы, что тут сложного? Если, конечно, знакома тема, да и аудитория понимает язык оратора. Проблема в том, что люди любят говорить и не любят слушать. И чтобы они обратили внимание на сказанное, нужно уметь заинтересовать. Увлечь своей речью.
История ораторского искусства
Искусство риторики - одно из древнейших. Как только люди научились говорить, как только сформировалась вторая сигнальная система, так сразу возникла потребность употребить ее как можно лучше и эффективнее. Ведь ораторское искусство - это не просто умение красиво говорить.
Это еще и умение убеждать, уговаривать людей сделать то, что нужно оратору, а не то, что они собирались. Это - власть. В древней Греции ораторскому искусству обучали в обязательном порядке. Считалось, что образованный человек должен уметь говорить - так же, как должен уметь писать. В Древнем Риме полагали, что мужчина благородного происхождения должен быть либо политиком, либо воином, либо юристом. Ни одно из этих дел не обходится без умения говорить ярко и увлекательно.
Кому нужно умение красиво говорить?
Сегодня, конечно, риторика не входит в перечень обязательных предметов. Но есть много профессий, в которых она станет отличным подспорьем. Те, кто работает с людьми, должны уметь объяснять доступно и интересно, убеждать и доказывать. Педагогическая риторика - искусство учителя увлекательно подавать материал, концентрировать внимание учеников на нужных моментах. Грамотно построенная лекция не только лучше запомнится, она еще и проще в исполнении для самого оратора. Не нужно кричать, напрягая связки, не нужно злиться и нервничать. Ведь аудитория и так ловит каждое слово педагога, и не потому, что боится наказания, а потому что интересно. Педагогическая риторика, усвоенная и отработанная в полной мере, поможет и учителям, и ученикам.
Основа речи - план
Нужно помнить, что риторика - это не только умение красиво говорить. Это еще и искусство стройно, логически мыслить.
Без умения структурировать речь, без четкого плана, основанного на последовательных, связных тезисах, нельзя говорить убедительно и разумно. В основе любого, самого эмоционального спича лежит выверенная, продуманная концепция. В противном случае оратор начнет бессмысленно повторяться, упускать важные факты и запинаться.
Еще один момент, напрямую с умением общаться с аудиторией не связанный - дикция. Слушатели должны сконцентрироваться на речи, а не отвлекаться на необходимость разбирать невнятное произношение лектора.
Говорят, Демосфен, чтобы добиться идеального произношения, тренировался в ораторском искусстве, положив в рот несколько камешков. Звучит забавно, но это действительно неплохой способ выровнять дикцию - если, конечно, нет серьезных проблем, требующих помощи специалиста. Ну и, конечно, скороговорки. Их даже дикторы используют для тренировок.
Публика - это вовсе не страшно
Риторика - это беседа, а не зачитывание текста с листа. Речь нужно учить на память, причем отрабатывать до тех пор, пока она не будет звучать, как свободная импровизация - то есть легко и без усилий. Нет ничего более сложного, чем создание иллюзии непринужденности. Легчайшая грация балерин - результат огромного труда.
Тренироваться нужно постоянно. На родных, на друзьях, на любимой собаке - уж она-то точно будет слушать с интересом, даже если рассказывать одно и то же десяток раз. Когда появится привычка говорить легко и гладко, не сбиваясь, выступать на публике станет намного легче.
Для многих проблема именно в том, что стоять перед людьми, выступать - процесс страшноватый, нервирующий. Здесь тоже поможет практика. Можно попробовать выступить на родительском собрании, на совещании перед коллективом, сказать небольшую речь на корпоративе. Вокруг будут пусть и не родственники, но все же знакомые, доброжелательные люди. В таких условиях привыкать к вниманию публики будет намного проще.
Ориентация на слушателей
Основы риторики предполагают умение структурировать речь и подгонять ее под аудиторию. То есть нужно научиться писать план и заполнять пункты фрагментами текста, имеющими целевое назначение.
Речь, рассчитанная на шахтеров - совсем не то же самое, что спич, который будут произносить на совете директоров. И дело вовсе не в том, что кто-то лучше или хуже. Просто у этих аудиторий - разные интересы, разные вкусы. Оратор должен это учитывать, составляя конспект речи. При одинаковой основе такие выступления требуют разных выразительных средств, разных примеров. Интеллигентная аудитория вряд ли оценит излишнюю экспрессивность оратора, а вот люди, привыкшие открыто выражать свои чувства, наоборот, будут симпатизировать эмоциональному оратору.
Заинтересовать и увлечь
Вступление тоже должно быть ярким. Даже если основная тема спича не позволяет фантазии развернуться, первые фразы должны увлечь аудиторию, приковать внимание к говорящему. Опытные ораторы могут использовать для вступления экстравагантные и рисковые темы - просто для того, чтобы их начали слушать. А потом, в следующей части речи, сгладить резкое впечатление. Начинающим, конечно, не стоит прибегать к столь радикальным мерам. Но все же нужно постараться сделать начало «цепляющим», ярким. Если с самого начала не удалось завоевать внимание слушателей, весь труд по написанию речи окажется бесполезным.
Кажущиеся отступления от темы - тоже очень важный момент. Человек может без усилий фокусировать внимание только пять-шесть минут. Если речь должна быть долгой - лекция, подробное пояснение, - значит, нужно разделить ее на логические сегменты. И разбить теорию любопытными для публики примерами, может, даже забавными, хотя юмор - весьма зыбкая почва. То, что смешно одному, другой сочтет грубостью или пошлостью. Риторика - это искусство не только заинтересовать, но и удержать внимание публики.
Диалог с публикой
Таки отступления должны быть не слишком частыми, но и не редкими. Они позволяют аудитории передохнуть, мысленно подытожить сказанное и подготовиться к следующей части речи, не столь живой и увлекательной.
Чтобы определить, интересно ли слушателям, правильно ли выбран темп и интонация, нужно найти в зале человека, вызывающего симпатию, и говорить «для него». Этот прием часто используют начинающие актеры, а современная риторика имеет много общего с театральным искусством. Во-первых, так легче забыть о зале и публике, наблюдающей за выступлением. Во-вторых, наблюдая за конкретным человеком, выступающий создает иллюзию диалога. Он видит эмоции, вызванные речью, замечает, когда человек отвлекается и начинает скучать, а когда, наоборот, сочувствует высказанным мыслям.
Речь должна быть грамотной
Русская риторика имеет характерную особенность. Она требовательна к языку, точнее - к стилю речи.
Это важный фактор, по которому оценивают ораторское искусство говорящего. Предполагается, что оратор должен владеть классическим литературным стилем, не сбиваться на сленг, жаргонизмы или местечковый говор. Конечно, есть исключения - к примеру, выступления в узкопрофессиональной среде или перед лицом избирателей, когда нужно выглядеть «своим». Но чаще такая речь воспринимается как проявление необразованности, низкой культуры. И тогда доверие к оратору снижается.
Увы, научиться говорить правильно намного сложнее, чем исправить дикцию. Лучший способ - это читать хорошую литературу и общаться с интеллигентными людьми. Если времени на чтение нет, можно приобрести несколько качественных аудиокниг, и слушать их в свободные минуты. Так будет формироваться привычка говорить правильным литературным языком.
Риторика — це мистецтво розмовляти з людьми. Здавалося б, що тут складного? Якщо, звичайно, знайома тема, та й аудиторія розуміє мову оратора. Проблема в тому, що люди люблять говорити і не люблять слухати. І щоб вони звернули увагу на сказане, потрібно вміти зацікавити. Захопити своєю промовою.
Історія ораторського мистецтва
Мистецтво риторики — одне з найдавніших. Як тільки люди навчилися говорити, як тільки сформувалась друга сигнальна система, так відразу виникла потреба використати її як можна краще і ефективніше. Адже ораторське мистецтво — це не просто вміння красиво говорити.
Це ще і вміння переконувати, умовляти людей зробити те, що потрібно оратору, а не те, що вони збиралися. Це — влада. У стародавній Греції ораторського мистецтва навчали в обов’язковому порядку. Вважалося, що освічена людина повинна вміти говорити — так само, як повинен вміти писати. У Стародавньому Римі вважали, що чоловік шляхетного походження повинен бути політиком, або воїном, або юристом. Жодна з цих справ не обходиться без уміння говорити яскраво і захоплююче.
Кому потрібно вміння красиво говорити?
Сьогодні, звичайно, риторика не входить у перелік обов’язкових предметів. Але є багато професій, в яких вона стане відмінним підмогою. Ті, хто працює з людьми, повинні вміти пояснювати доступно і цікаво, переконувати і доводити. Педагогічна риторика — мистецтво вчителя захоплююче подавати матеріал, концентрувати увагу учнів на потрібних моментах. Грамотно побудована лекція не тільки краще запам’ятається, вона ще і простіше у виконанні для самого оратора. Не потрібно кричати, напружуючи зв’язки, не треба злитися і нервувати. Адже аудиторія і так ловить кожне слово педагога, і не тому, що боїться покарання, а тому що цікаво. Педагогічна риторика, засвоєна і відпрацьована в повній мірі, допоможе і вчителям, і учням.
Основа мови — план
Потрібно пам’ятати, що риторика — це не тільки уміння красиво говорити. Це ще й мистецтво стрункою, логічно мислити.
Без уміння структурувати мова, без чіткого плану, заснованого на послідовних, зв’язкових тезах, не можна говорити переконливо і розумно. В основі будь-якого, самого емоційного спічу лежить вивірена, продумана концепція. В іншому випадку оратор почне безглуздо повторюватися, втрачати важливі факти і запинатися.
Ще один момент, безпосередньо пов’язані з умінням спілкуватися з аудиторією не пов’язаний — дикція. Слухачі повинні сконцентруватися на речі, а не відволікатися на необхідність розбирати невиразна вимова лектора.
Кажуть, Демосфен, щоб добитися ідеального вимови, тренувався в ораторському мистецтві, поклавши в рот кілька камінчиків. Звучить кумедно, але це дійсно непоганий спосіб вирівняти дикцію — якщо, звичайно, немає серйозних проблем, які потребують допомоги фахівця. Ну і, звичайно, скоромовки. Їх навіть диктори використовують для тренувань.
Публіка — це зовсім не страшно
Риторика — це бесіда, а не зачитування тексту з листа. Мову потрібно вчити на пам’ять, причому відпрацьовувати до тих пір, поки вона не буде звучати, як вільна імпровізація — тобто легко і без зусиль. Немає нічого більш складного, ніж створення ілюзії невимушеності. Легчайшая грація балерин — результат величезної праці.
Тренуватися потрібно постійно. На рідних, на друзів, на улюбленій собаці — вже вона-то точно буде слухати з цікавістю, навіть якщо розповідати одне й те ж десяток разів. Коли з’явиться звичка говорити легко і гладко, не збиваючись, виступати на публіці стане набагато легше.
Для багатьох проблема саме в тому, що стояти перед людьми, виступати — процес страшнуватий, нервує. Тут теж допоможе практика. Можна спробувати виступити на батьківських зборах, на нараді перед колективом, сказати невелику промову на корпоративі. Навколо будуть нехай і не родичі, але все ж знайомі, доброзичливі люди. В таких умовах звикати до уваги публіки буде набагато простіше.
Орієнтація на слухачів
Основи риторики припускають уміння структурувати мова і підганяти її під аудиторію. Тобто потрібно навчитися писати план і заповнювати пункти фрагментами тексту, що мають цільове призначення.
Мова, розрахована на шахтарів — зовсім не те ж саме, що спіч, який будуть вимовляти на раді директорів. І справа зовсім не в тому, що хто-то краще або гірше. Просто у цих аудиторій — різні інтереси, різні смаки. Оратор повинен це враховувати, складаючи конспект промови. При однаковій основі такі виступи вимагають різних виразних засобів, різних прикладів. Інтелігентна аудиторія навряд чи оцінить зайву експресивність оратора, а от люди, які звикли відкрито виражати свої почуття, навпаки, будуть симпатизувати емоційного оратору.
Зацікавити і захопити
Вступ теж повинно бути яскравим. Навіть якщо основна тема спічу не дозволяє розвернутися фантазії, перші фрази повинні захопити аудиторію, привернути увагу до співрозмовника. Досвідчені оратори можуть використовувати для вступу екстравагантні і ризикові теми — просто для того, щоб їх почали слухати. А потім, в наступній частині промови, згладити різке враження. Початківцям, звичайно, не варто вдаватися до таких радикальних заходів. Але все ж потрібно постаратися зробити початок «чіпляти», яскравим. Якщо з самого початку не вдалося завоювати увагу слухачів, весь труд по написанню мови виявиться марним.
Удавані відступи від теми — теж дуже важливий момент. Людина може без зусиль фокусувати увагу тільки п’ять-шість хвилин. Якщо мова повинна бути довгою — лекція, докладне пояснення, — отже, потрібно розділити її на логічні сегменти. І розбити теорію цікавими для публіки прикладами, може, навіть кумедними, хоча гумор — вельми хисткий грунт. Те, що смішно одному, інший вважатиме грубістю або вульгарністю. Риторика — це мистецтво не тільки зацікавити, але й утримати увагу публіки.
Діалог з публікою
Таки відступи повинні бути не занадто частими, але і не рідкісними. Вони дозволяють аудиторії перепочити, подумки підсумувати сказане і підготуватися до наступної частини мови, не настільки живою і захоплюючою.
Щоб визначити, чи цікаво слухачам, правильно вибраний темп та інтонація, потрібно знайти в залі людини, що викликає симпатію, і говорити «для нього». Цей прийом часто використовують актори-початківці, а сучасна риторика має багато спільного з театральним мистецтвом. По-перше, так легше забути про залі і публіці, яка спостерігає за виступом. По-друге, спостерігаючи за конкретною людиною, який створює ілюзію діалогу. Він бачить емоції, викликані промовою, помічає, коли людина відволікається і починає нудьгувати, а коли, навпаки, співчуває висловленим думкам.
Мова повинна бути грамотною
Російська риторика має характерну особливість. Вона вимоглива до мови, точніше — до стилю мовлення.
Це важливий фактор, за яким оцінюють ораторське мистецтво промовця. Передбачається, що оратор повинен володіти класичним літературним стилем, не збиватися на сленг, жаргонізми або містечковий говір. Звичайно, є винятки — наприклад, виступи у вузькопрофесійному середовищі або перед особою виборців, коли потрібно виглядати «своїм». Але найчастіше така мова сприймається як прояв неосвіченості, низької культури. І тоді довіру до промовця знижується.
На жаль, навчитися говорити правильно набагато складніше, ніж виправити дикцію. Кращий спосіб — це читати хорошу літературу і спілкуватися з розумними людьми. Якщо часу на читання немає, можна придбати кілька якісних аудіокниг, і слухати їх у вільні хвилини. Так буде формуватися звичка говорити правильною літературною мовою.
1.Риторика як наука.
2. Риторика - мистецтво переконувати.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Історія риторики сягає середини І тис. до н. є. Зародившись у Давній демократичній Греції з суспільної потреби переконувати слухачів живим словом, вона швидко здобула суспільне визнання в єдності з філософією і логосом, виробила свої технології, категорії й закони, стала наукою, моральною й патріотичною, перетворилася на мистецтво слова і засіб здобуття кар"єри громадського діяча, політика, державця. Захоплюючи елітні прошарки суспільств, риторика поширилася у просторі й часі на всю Європу.
Прикметно, що, сповідуючи постулати істинності й щирості, риторика багато набувала, щось втрачала, пишно розквітала в періоди навіть короткого демократизму, національного відродження, Просвітництва і занепадала в періоди тоталітарних режимів, які керували силою влади і зброї, а не засобами переконливого дійового слова.
Здобувши наприкінці XX ст. незалежність, Україна вступила у ІІІ тисячоліття демократичною правовою державою; керуючись гуманістичними ідеями, дбає про людину як найвищу цінність, про її освіту і розвиток. У цих благородних намірах і діях маємо використати освітньо-виховні надбання риторичної науки від найдавніших часів до наших днів.
Актуальність теми . Інтенсивний розвиток теоретичної риторики (зокрема, різних напрямків та частин її) призвів до того, що риторика як наука ніби зруйнувала саму себе в класичному вигляді і відділила свої частини й окремі сфери іншим наукам.
Нині поширюється інтерес до вивчення риторики і використання її в суспільному житті. Це позитивна ознака, яка свідчить про те, що відходить у минуле тоталітарна епоха, що в суспільстві набирають сили процеси демократизації й гуманізації. Проте дуже важливо в цей період відродження інтересу до риторики не схилятися в бік прикрашальної риторики (елоквенції), пафосу й образності, а рівномірно й виважено використовувати набутки всіх розділів класичної риторики. Прагматично-інформаційне XXI ст. спонукає нас до раціонально-експресивної нової риторики, в якій правила й закони винайдення ідей, задумів, тем, предметів викладу і способів їх таксономічного представлення (інвенція), тезування і теорії аргументації (диспозиція) органічно втілювалися б у природну і доречну мовну форму (елокуція), прикрашаючи предмет мовлення в міру доцільної потреби і здорового глузду (елоквенція), гідно й майстерно виголошувалися (акція).
Головні завдання роботи:
Визначити знання, що складають зміст риторики як науки, усвідомити й запам"ятати систему понять, оволодіти риторичною термінологією;
Вивчити історію і джерела риторики та педагогічної майстерності, тому що кожний відомий ритор був і майстерним педагогом риторики;
Дослідити теоретичні основи риторики.
1.Риторика як наука
Враховуючи те, що риторика − це мистецтво красномовства, мистецтво грамотно, змістовно і захоплююче побудувати свою промову і переконливо донести свої думки до аудиторії; це особливий вид творчої діяльності, якому треба наполегливо навчатися, доцільно було б вивчати цю дисципліну більш розширено, декілька семестрів.
Демократизація суспільства, піднесення ролі права як регулятора суспільних на шляху переходу до ринкової економіки органічно поєднані з підвищенням престижу правової професії. А це, в свою чергу, обумовлює необхідність розширення і поглиблення підготовки правничих кадрів, озброєних не лише знанням законів, а й вмінням кваліфіковано і переконливо, вільно володіючи українською правничою термінологією, відстоювати справедливість, захищати права і інтереси людини і суспільства.
Нині настав час відродження культурної спадщини, зокрема й риторичної, в якій відбито дивоцвіт і світовідчуття українського народу. Україні потрібні в першу чергу духовні інтелектуальні особливості, високопрофесійні юристи, політики, викладачі. Настала пора змінити ставлення до базових класичних наук, до яких належала, і риторика − наука і мистецтво переконуючої комунікації, науко, що становить фундамент професіоналізму спеціаліста гуманітарної професії і в першу чергу адвоката, прокурора, судді.
З демократизацією суспільного життя і гуманізацією освітньої системи в Україні посилюється інтерес до такої призабутої за тоталітарних часів класичної науки, як риторика.
У багатьох вищих навчальних закладах, старших класах гімназій, ліцеїв, середніх шкіл вводиться курс риторики. Можна сказати, що викладання риторики в Україні не починається, а відновлюється, тому що з давніх часів в українській освітній системі риторика була однією з основних гуманітарних дисциплін, і ми маємо з тих часів риторів світового рівня, зокрема Києво-Могилянської риторичної школи, про що йтиметься пізніше. Відновлюючи перервану традицію викладання риторики не з кращих для неї часів, мимовільно схиляємося до риторики епідейктичної, тобто прикрашальної як ближчої, зрозумілішої і легшої. Саме на ній закінчувався попередній етап викладання риторики в дорадянські часи. Ніскільки не применшуємо ролі епідейктичної риторики у формуванні особистості, тому що, як учив Феофан Прокопович, епідейктичне красномовство, шукаючи, прикрашаючи й звеличуючи добро, чесність, справедливість, гідність, примножує ці чесноти в суспільстві, подає для молоді взірці для наслідування. Звернімо увагу лише на кілька, на наш погляд, специфічних і суттєвих ознак риторичної науки й ораторської практики.
Насамперед риторика — це наука лінгвістична, тобто мовознавча, більше того — живомовна. Такою вона виникла у Давній Греції, і на це розраховані всі її постулати. Сподівання на те, що можна незнання, неволодіння українською мовою прикрити риторикою, Є марними. Усі поради і застереження щодо культури спілкування без знання мови залишаться пустими брязкальцями, від яких мовці самі відмовляться. З цього випливає наступне: риторика універсальна, вона потрібна в усіх галузях професійного навчання, в усіх сферах суспільного життя, бо суспільство омовлене — немає суспільства без мови. Актуальність риторики як лінгвістичної науки зумовлюється універсальністю й феноменальністю самої мови, адже мова підносить людину над світом природи, виділяє її як інтелектуальний феномен, який здатний пізнавати, освоювати і творити світ. Мова дає можливість людині реалізувати себе як духовну особистість, ідентифікуватися з власним «я», з колективом, суспільством, нацією. Вона моделює вчинки, щоденну прагматику людини. Знецінення мови знецінює її носіїв — мовців, знецінює націю і її духовну культуру.
Мова підтримує в людині стан психологічної впевненості, рівноваги, дає відчуття життєвої перспективи, духовної опори. На основі мови формується національно-культурне поле з протяжністю у часі (через віки) і у просторі, бо мова є каналом духовного й інформативного зв"язку у суспільстві, вона здатна актуалізувати через лексику і фразеологію морально-етичні, звичаєві норми.
Мову можна визначити як стан розуму в певний час, екзистенцію інтелекту, канал інтелекту, результат мислительної діяльності, фіксатор мислення, лакмус мислення, відновник інформації, модель, картину світу, річ у собі і річ для нас одночасно — і все це буде правильно, бо визначатиме кожного разу якусь з цих ознак.
Риторика — це наука успіху. Однак він може залишитися тільки вербальним, словесним, перетворитися на віртуальний, якщо не смішний, коли в ньому не буде фахових, професійних складників.
Як і кожну науку, риторику треба вчити, нею треба оволодівати, бажано й шляхом критичного, реструктивного і конструктивного аналізів. Основними методами вивчення в давній риториці були повтори, декламації взірців і написання своїх промов за зразками. Проте не треба забувати, що риторика, можливо, як ніяка інша наука, є суто індивідуальною, особистісною. Цим вона цікава й потрібна, адже виховуємо особистість, але потребує ґрунтовної підготовки, такту, обережності, смаку, щоб чужа ідея, манера, фраза, прийом, слово стали твоїми, не перетворились на протилежність.
Риторика — це наука текстотворча, в центрі її — закони мислення і мовлення, механізми продукування тексту усного й писемного. Отже, потрібно ширше осягати предмет і сфери риторики та глибше проникати у зміст основних понять і категорій риторичної науки.
2. Риторика - мистецтво переконувати
Риторика - це наука та мистецтво переконувати співрозмовників; наука красномовства.
Діяльність багатьох професій просто немислима без ґрунтовних знань принципів і правил ораторського мистецтва. Для нас публічна мова - найголовніша зброя. Ораторство - найсильніший важіль культури.
Ораторське мистецтво стало визначним суспільним явищем, що досягнуло високого рівня ще в стародавньому світі: Єгипті, Ассірії, Китаї. Однак саме Давня Греція визнається батьківщиною красномовства, де почала складатись його теорія.
Красномовство досягло значної досконалості завдяки софістам, які вміли майстерно вести суперечку, відзначались кмітливістю в будь-яких словесних баталіях. Однак софістична система суджень склалась як система продуманого використання в полеміці неправильних доказів. Не випадково найбільш відомим постулатом софістики був вислів найвидатнішого із софістів - політичного діяча Протагора: „Про будь-який предмет можна висловити два судження, протилежних одне одному”.
Майстром академічних бесід-діалогів у Греції був Сократ. Саме він вперше застосував іронію як засіб критичного ставлення до догматики. Сократ створив не лише нову етику, методику суперечки, але й нове мислення. Якщо Сократ ще багатьма дотичними був пов’язаний з вченням софістів, то його духовний спадкоємець Платон зрештою став його найбільшим критиком. Платонівські діалоги вважаються своєрідними філософськими драмами, що складаються з яскравих художніх образів, глибоких за змістом і відшліфованих за формою. Ці діалоги і досі викликають незмінний інтерес до предмета бесіди і неухильно ведуть читача до потрібної мети.
Легендарний оратор древнього світу Демосфен жив у епоху, якою закінчувався період народовладдя. Будучи великим оратором і патріотом, Демосфен намагався зберегти віджитий державний лад і своїм життям заплатив за вірність переконанням та ідеалам. На демосфенівських промовах учились оратори різних поколінь не тільки Еллади, але й інших країн, особливо Риму. Уся тріумфальна слава римської риторики може бути позначена одним звучним іменем - Марк Туллій Цицерон. Видатний оратор і політичний діяч, письменник, філософ, автор трактатів на теми моралі і виховання, він став уособленням цілої епохи в римській історії і найвизначнішою постаттю в латинському красномовстві взагалі.
Ораторське мистецтво чи красномовство має свою тисячолітню історію. І почалося воно, певно, із оракульства, яке виникло у релігіях Сходу, стародавніх Греції і Римі як пророцтво, котре ніби повідомляли людям боги устами жерців. Виникнувши з народного мовлення істинно демократичної Давньої Греції 2,5 тис. років тому з єдиним призначенням впливати на розум і волю громадян засобами живого слова і тим допомагати їм та захищати, риторика розвинулася у багатоаспектну і багатогалузеву науку, зродила зі свого лона ще гроно благородних наук — логіку і філософію, граматику й поетику, етику й естетику. Історія риторики свідчить, як і скількох мудреців і державців, геніїв і властолюбців підіймала вона на п"єдестал влади і слави, скільком давала натхнення і задоволення, скількох утішала чи окрилювала.
Ця ж історія свідчить, наскільки залежить риторика від міри свободи й демократії в суспільстві, від розвитку культури й духовності, як у різні періоди влада слова замінюється владою зброї. Проте в духовному поступі людства перемагає все ж таки мудрість, сила, добро і краса Слова. Формування гармонійно розвиненої особистості без інтелектуально-естетичного впливу мови неможливе, в якій би сфері суспільно-виробничої діяльності не реалізовувала себе сучасна людина. Вміння виголосити політичну промову чи ювілейне привітання, побудувати розгорнений монолог з фахової проблематики і приємно його виголосити, аргументовано дискутувати, природно вести цікаву бесіду чи конструктивний діалог, не відчуваючи браку слів, знайти своє місце у полілозі, ненав"язливо підтримувати розмову або непомітно чи невимушено вийти з неї, доречно зауважити чи просто шляхетно звернутися і пошанувати співрозмовника або слухачів і при цьому не тільки самому відчувати задоволення, а й дарувати його іншим, бездоганно володіючи мовою, маючи гарне чуття і смак до мови, — цьому вчить лінгвістична риторика.
Класична риторика мала надзвичайно широкий предмет дослідження, опису й вивчення красномовства — від ідеї, задуму, наміру, теми, предмета мовлення, засобів, звучання до завершення акту спілкування — виголошення промови і рефлексації, тобто все те, чим займався оратор у всіх сферах життя. А участь його була повсюдною. У розділі «Про похвалу красномовству і, передусім, про його переваги» десятикнижної праці «Про риторичне мистецтво» Феофан Прокопович писав так: «...він [оратор] турбується і проводить найважливіші справи на форумі, в судах, курії, церквах. Він розкриває і переслідує злочини, дискутує про чесноти і достоїнства, викриває таємниці природи, нарікає на нестійкість долі, говорить про виникнення і загибель царств і про суєтну мінливість речей, ставить перед очі подвиги героїв і царів, величаво прикрашає мужів, що здобули славу, тлумачить священні справи трисвятого і найбільшого Бога, виголошує похвали, викладає народові накази і закони. Одним словом, все, що тільки є у природі речей, може бути предметом [промов] оратора...».
Предмет риторики формувався у кількох вимірах. У вертикальному вимірі — це вивчення й опис усіх видів риторичної діяльності від задуму, ідеї до породження тексту, виголошення його і релаксації. Все це є предметом п"яти розділів класичної риторики: інвенції, диспозиції, елокуції, меморії та акції.
У горизонтальному вимірі — це риторика трьох основних родів промов — судових, дорадчих, епідейктичних (похвальних) — та кількох їх жанрових видів, технологія і методика підготовки та виголошення яких залежить від сфери, в якій реалізується красномовство (політичне, педагогічне, дипломатичне, сценічне та ін.). Накладали свій відбиток й історичні епохи та літературно-мистецькі стильові течії в національній культурі.
Багато чого з того, що входило в предмет риторики часів її розквіту, пізніше з розвитком і диференціацією та переформуванням науки відійшло до предметів інших наук. Тому риторику називають систематичною наукою, оскільки вона все систематизувала, або синтетичною, бо поєднувала в собі те, що пізніше розвинулося в інші науки. В результаті виникали й інші означення риторики крім класичної: повна, скорочена, редукована (що є тим самим). Виникали й галузеві риторики за родами промов: судова риторика, шкільна, педагогічна, сценічна, театральна, політична тощо. Це ще раз засвідчує універсальний характер лінгвістичної риторики, те, що вона потрібна в усіх тих сферах людської діяльності, де мова є основною рушійною силою і засобом творення суспільно корисних людських цінностей.
Значення терміна «риторика» і його концепт виразніше проступає через його опозицію до інших термінів. Риторика — мистецтво прозової мови, тоді як поетика — мистецтво поетичної мови, хоча кожний з термінів поширив свій вплив і на «сусіда»: є риторика поетичної мови і поетика прозової мови. Риторика — це гарна або прикрашена мова, тоді як звичайна практична мова спеціальних прикрас не має. Риторика — це наука породження тексту, тоді як герменевтика — наука розуміння тексту. Лінгвістична риторика — це правила побудови мовлення на рівні фраз і понадфраз, це вчення про типи переносних значень, тропи і фігури та соціальне функціонування тексту як цілісних семіотичних (знакових) утворень...
Сучасна риторика як наука переконання засобами мови виходить далеко за межі публіцистичних промов. Вона має широке застосування в найрізноманітніших ситуаціях мовного спілкування як усього соціуму, так і окремих мовців.
Традиційно риторику сприймають як науку про красномовство. Однак у сучасному мовознавстві з"явилося і поняття «дискурсивна риторика», тобто риторика дискурсу як щоденного мовного спілкування в соціумі. Саме така риторика має перспективу широкого застосування у сучасному українському суспільстві, тому що вона з риторики красномовства транспортує технологічний апарат побудови висловлювань і текстів для мовного спілкування нащо-день у різних сферах життя.
Сприймаючи мову просто як засіб спілкування, ми, на жаль, спрощуємо і мову, і мовну свідомість, і свій мовний образ, тому що забули, що мова — це дар розуму і серця, яким треба користуватися майстерно, по-мистецькому. Залежно від того, що говорити і кому, риторика відповідає на питання, як говорити, для чого і де.
Ґрунтовні знання породжують переконаність і дають змогу переконувати інших.
Загальноприйнято вважати, що лаконічність є виявом майстерності в публічному виступі. Хоча стислість викладу не завжди бажана, будь-яка промова вимагає скорочувати фразу до розміру думки.
Існують різні форми красномовства:
- урочисті (з нагоди свят), судові і політичні промови, повчання;
- лекції, бесіди, інтерв’ю, диспути (особливо з розвитком радіо і телебачення).
Висновки
Дар слова − одне з найвеличніших надбань людини, що підносить її над світом усього живого. Кожна людина зацікавлена в тому, щоб уміти правильно і гарно розмовляти з колегами, друзями, рідними; коректно і переконливо вести дискусію; цікаво і розумно будувати свій виступ перед аудиторією. Усіх цих умінь та ще багатьох інших навчає наука, яка в сучасній системі української освіти поступово відроджується і, безумовно, міцно утверджується. Це − риторика.
Сучасна риторика − це наука про закони управління мисленнєво-мовленнєвою діяльністю, тобто про закони, які визначають ефективність цієї діяльності. Риторика розвиває в людині цілу систему особистісних якостей: культуру мислення (самостійність, самокритичність, глибину, гнучкість, оперативність, відкритість мислення, ерудицію), мовлення (правильність, виразність, ясність, точність, стислість, доцільність), поведінки (ввічливість, тактовність, коректність, розкутість), спілкування (повага до співрозмовника через вивчення його інтересів, управління поведінкою аудиторії, залучення однодумців, відповідальність за своє слово) тощо.
Риторика сьогодні визначається як комплексна наука − вона інтегрує в себе з ряду суміжних дисциплін (логіки, філософії, психології, лінгвістики, літературознавства, етики, сценічної майстерності та ін.) такі змістові компоненти, які в системі визначають риторику.
Без риторики тією чи іншою мірою не може обійтися ні проповідник, ні викладач, ні державний діяч, ні юрист, ні бізнесмен. Особливе місце посідає риторика в системі гуманітарних наук, оскільки це, насамперед, мистецтво публічного спілкування, виховання і переконання. Філологія, філософія, історія, політологія, психологія, соціологія, літературознавство, культурологія, релігієзнавство, література і поезія вимагають від тих, хто долучився до них, значної ерудиції і навичок публічного виступу.
Список використаної літератури
1. Александров Д. Риторика: Учебное пособие/ Дмитрий Александров,. -М.: Флинта: Наука, 2002. -622 с.
2. Апресян Г. Ораторское искусство/ Грант Апресян,. -3-е изд., перераб. и доп.. -М.: Изд-во МГУ, 1998. -277 с.
3. Зарецкая Е. Риторика: Теория и практика речевой коммуни-кации/ Елена Hаумовна Зарецкая,; Елена Зарецкая. -М.: Дело, 1998. -475 с.
4. Кохтев Н. Риторика: Учеб. пособие для учащихся 8-11-х кл. учеб. заведений с углубл. изуч. гуманит. предметов, а также для лицеев и гимназий/ Николай Кохтев,. -М.: Просвещение, 2004. -206 с.
Культура і мова як духовні вартості
Серед багатьох визначень мови - і строгих науково - термінологічних, і художньо - образних, емоційних - проступає спільна ідея: нерозривна єдність людини і мови...
Запозичені слова та їх класифікація
Роль та класифікація запозичень. Джерела запозичень. Роль запозичень (borrowings, loan-words) у різних мовами неоднакова, і залежить від конкретно-історичних умов розвитку кожної мови...
Появилась наука о красноречии еще в античные времена. На сегодняшний день вопрос о том, что такое риторика, рассматривают с трех сторон:
3. Учебная дисциплина, которая изучает основы ораторского мастерства.
Предмет риторики - это особые правила построения и произнесения речи, чтобы убедить аудиторию в правоте оратора.
Россия всегда обладала богатыми риторическими традициями. Ораторская практика уже в Древней Руси была очень разнообразна и выделялась своим высоким уровнем мастерства. XII век признан золотым веком в Древней Руси для красноречия. Первые учебники на Руси о том, что такое риторика, появились в XVII веке. Это были «Сказание о семи мудростях» и «Риторика». В них излагались основы риторического учения: что такое риторика, кто такой ритор и его обязанности; как подготавливать речь, какой она бывает. В XVIII веке уже издается целый ряд учебников, среди них и фундаментальный научный труд «Риторика» Ломоносова.
3. Речевой закон.
4. Закон общения.
Речь реализовывается в разных формах, таких как монолог, диалог и полилог. В зависимости от того, какую цель перед собой поставил выступающий, она делится по видам:
1. Информативная - знакомство слушателей с определенной информацией, фактами, что позволит составить впечатление о ее предмете.
2. Убеждающая - убеждение в правильности своей позиции.
3. Аргументирующая - доказательство своей точки зрения.
4. Эмоционально-оценочная - выражает свою отрицательную либо положительную оценку.
5. Побуждающая - через речь слушатели призываются сделать что-либо.
Можно ли стать оратором
Когда встает задача выступления перед публикой, в котором нужно убедить аудиторию в чем-то, человек начинает задумываться - что такое риторика? Можно ли стать хорошим оратором? Мнения на этот счет расходятся. Кто-то считает, что талантливый оратор должен иметь природный дар. Другие - что хорошим оратором можно стать, если много тренироваться и самосовершенствоваться. Этот спор ведется уже много лет, практически всю историю ораторского искусства.
Но в любом случае оратор обязан знать основы риторики, ее не только самые распространенные приемы, но и индивидуальные находки, что поможет сделать речь яркой, и в то же время доступной. Как подготовить как ее изложить, как правильно сделать заключение выступления - это те вопросы, которые в первую очередь возникают перед начинающим мастером слова.
